Навіки 33: громада попрощалася з Героєм Василем Стремецьким
Вже понад чотири роки від початку повномасштабного вторгнення російських військ на нашу землю Україна бореться за своє існування… Усі ці дні не встигають висихати сльози українських матерів, дружин, дітей… Адже, щодня хтось із нас втрачає своїх рідних – найхоробріших, найсміливіших, найсильніших, найкращих воїнів…
Одним із цих Героїв став і наш Василь Олександрович Стремецький, який до останнього подиху відважно обороняв рідну країну від російської напасті. І сьогодні, зі щемом в серці і невимовним болем у душі, ми зустріли його в рідному селі провели в останню путь…
Народився Василь 05 листопада 1991 року у селі Кальниболота. Як і більшість хлопчиків був активним, веселим, товариським.
Навчався в Кальниболотській загальноосвітній школі, яку закінчив у 2009 році. Після школи вступив до Державного навчального закладу «Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів», здобув професію механізатора. Після повернення до рідного села певний час працював у ТОВ «Агрофірма «КОЧУБЕЙ».
У 2013 році одружився. І разом із коханою дружиною Юлією створили сім’ю, що згодом поповнилась дітками: Олександрою і Владиславом, котрих він дуже любив. Василь не міг довго сидіти без діла, тому продовжив свій трудовий шлях у компанії «Кернел» механізатором, сторожем.
28 грудня 2022 року Василя було призвано до служби в лавах ЗСУ. Військовим навичкам навчався у Великобританії, де отримав відзнаку за високі досягнення. Після пройденого навчання ніс службу у 79-тій окремій десантно-штурмовій бригаді, де прослужив майже рік. Згодом він був переведений до іншої частини. Був солдатом, гранатометником 1 мотопіхотного відділення 1 мотопіхотного взводу 2 мотопіхотної роти військової частини А2980. Під час служби показав себе як мужній, хоробрий військовий. Був хорошим надійним побратимом.
Із 06 квітня 2025 року, після вогневого зіткнення з противником під час виконання обов’язків військової служби поблизу населеного пункту Новоолександрівка Донецької області, Василь Олександрович вважався зниклим безвісти. Понад рік уся родина розшукувала свого героя... Діти з нетерпінням чекали на повернення свого татка, батьки чекали сина, дружина – чоловіка… Та, не судилося їм більше побачити його живим.
На превеликий жаль, у перші дні травня 2026 року родина отримала підтверджену інформацію, що полум’яне серце їхнього Захисника припинило свій стукіт саме того дня – 06 квітня 2025 року… 
До останньої своєї хвилини він був вірним військовій присязі, виконував свій професійний та моральний обов’язок…
Дуже важко висловити те, що відчуває зараз кожен житель громади. А ще важче уявити, яке горе переживають рідні і близькі нашого Героя. Адже це тяжка і непоправна втрата. Жодними словами не втамувати цей пекучий біль та не загоїти рани в душі. Сумуємо разом з вами, родино, низько схиляємо голови у скорботі.
Від імені усієї громади, зі словами скорботи, суму співчуттів, звернувся до рідних і близьких загиблого сільський голова Руслан Юрійович Садіков. Від імені усіх військових висловив співчуття родині представник третього відділу Голованівського РТЦК та СП.
Нехай добрий, світлий спомин про Захисника стане сильнішим за смерть і назавжди залишиться у пам’яті рідних, друзів, знайомих, колег, бойових побратимів, усіх, хто знав його, любив і шанував.
Безмежно вдячні за наш захист воїну, якому навіки 33!
СЛАВА УКРАЇНІ! ГЕРОЮ СЛАВА!
