Сьогодні наша громада схилила голови у жалобі за загиблим Захисником
Минуло понад три роки від початку повномасштабного вторгнення російських військ на нашу землю… Усі ці дні Україна бореться за існування… Усі ці дні не встигають висихати сльози українських матерів, дружин, дітей… Адже, щодня хтось із нас втрачає своїх рідних – найхоробріших, найсміливіших, найсильніших, найкращих воїнів… Одним із них став і наш Герой Скоромний Олександр Валерійович, який з перших днів відважно обороняв рідну країну від російської напасті. І сьогодні зі щемом в серці і невимовним болем у душі ми провели його в останню путь…
Народився Олександр 24 серпня 1990 року у селі Тимофіївка колишнього Новоархангельського району Кіровоградської області. Був допитливим, завжди і все йому було цікаво.
Навчався у Тимофіївській середній школі, яку закінчив у 2005 році. Після школи вступив до Торговицького професійно-технічного училища, здобув професію маляра-штукатура та електрозварювальника. Деякий час працював у Києві на заводі, потім на будівництві. Проявив себе як старанний і відповідальний працівник. Окрім цього був час коли він працював за кордоном.
У 2016 році одружився із коханою дружиною Наталією, разом створили чудову сім’ю, яка поповнилась хорошими дітками Святославом і Єлизаветою. Він любив свою родину понад усе і намагався зробити все можливе, аби вони були щасливі. Саме тому, ще в березні 2022 року, після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну, він пішов воювати. Аби захистити свою родину, своїх друзів, знайомих і взагалі українців і нашу землю.
Службу свою розпочав у 16 полку, де прослужив 1 рік. Згодом Олександра перевели до іншої частини. Служив старшим солдатом, оператором відділення радіорозвідки взводу радіорозвідки розвідувальної роти військової часатини А0666. Під час служби показав себе як мужній, хоробрий, відважний військовий. Користувався авторитетом серед товаришів по службі та командирів. Був нагороджений відзнакою «За службу державі», пам’ятною медллю «За оборону Торецької громади», медаллю «За звитягу! Слава і честь!», а також у свої досить молоді роки став ветераном війни….
Та, на превеликий жаль, полум’яне серце щирого патріота припинило свій стукіт… Олександр Валерійович загинув під час виконання свого військового обов’язку в місті Костянтинівка Краматорського району Донецької області 16 вересня 2025 року. До останнього свого подиху він був вірним військовій присязі, попри все виконував свій професійний та моральний обов’язок…
Такий молодий… такий світлий душею… Добрий, відповідальний, справедливий, завжди врівноважений і стриманий, але душа компанії. Чоловік, який дуже любив життя і мріяв жити в мирі і злагоді поряд з найріднішими, виховувати діток… Саме таким його запам’ятає кожен із нас, кожен, хто його знав…
Дуже важко висловити те, що відчуває зараз кожен житель громади. А ще важче уявити, яке горе переживаєте ви – рідні і близькі нашого Героя. Адже це тяжка і непоправна втрата. Жодними словами не втамувати цей пекучий біль та не загоїти рани в душі. Сумуємо разом з вами, низько схиляємо голови у скорботі.
Від імені усієї громади, зі словами скорботи, суму і співчуттів, звернувся до рідних і близьких загиблого сільський голова Садіков Руслан Юрійович. Від імені усіх військових висловив співчуття родині представник третього відділу Голованівського РТЦК та СП. А також слово було надано побратиму Олександра, який із комом в горлі розповів усім присутнім про те, яким відважним і надійним був наш Захисник і, що їм випала честь служити саме з Олександром.
Нехай добрий , світлий спомин про Захисника стане сильнішим за смерть і назавжди залишиться у пам’яті рідних, друзів, знайомих, колег, бойових побратимів, усіх, хто знав його, любив і шанував.
Безмежно вдячні воїну за наш захист! 
СЛАВА УКРАЇНІ! ГЕРОЮ СЛАВА!
