ВІЧНА ПАМ"ЯТЬ ГЕРОЮ! ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!
Чорною блискавкою розітнула зимове небо над Надлацькою громадою гірка біда. Пекучий біль схилив на коліна нашу громаду – назавжди повернувся додому в чорнім серпанку смерті полум’яний патріот, Воїн-Захисник, Герой-боєць Люлько Валерій Олександрович
Валерій Олександрович народився 7 листопада 1967 року в місті Комсомольськ-на-Дніпрі Полтавської області. Здобувши восьмирічну освіту, вступив до професійного училища рідного міста, закінчивши яке, отримав спеціальність екскаваторника. Після того був призваний до лав Радянської Армії, службу проходив у Чехословаччині. Демобілізувавшись, Валерій приїхав погостювати до рідних в Надлак, де і познайомився зі своєю дружиною Тетяною. Вони створили міцну сім’ю, прожили разом 30 щасливих років. Виростили доньку Валерію та діждалися внука Матвія.
З початком втручання рашистів на територію України в 2014 році, Валерій відразу став на захист рідної країни. Служив добровольцев в 57-й окремій мотопіхотній бригаді імені кошового атамана Костя Гордієнка, пройшов гарячі точки, був тяжко поранений під Дебальцево.
Повернувся додому в 2015 році, був нагороджений Президентом України медаллю за військову службу Україні.
24 лютого 2022 року, коли розпочалося повномасштабне вторгнення варварів, маючи групу інвалідності, старший сержант Валерій Олександрович Люлько став до лав Надлацької тероборони. Прослуживши два роки, був переведений до міста Олександрії, де був призначений командиром 6 відділення першого зенітно-кулеметного взводу першої зенітно-кулеметної роти 644 зенітно-кулеметного батальйону військової частини А4923, і до останнього подиху мужній боєць захищав рідну Вітчизну. 20 січня 2024 року в лікарні м.Олександрії перестало битися полум’яне серце старшого сержанта Люлька Валерія Олександровича, відданого Військовій присязі на вірність українському народу, мужньо виконавши військовий обов’язок.
Скам’яніли душі в глибокій тузі. Сива печаль застелила очі дружині, доньці, навічно поселилася в їхніх серцях, схилила голови рідних і близьких людей.
Від імені усієї громади, зі словами скорботи, суму і співчуттів, звернувся до рідних і близьких загиблого сільський голова Садіков Руслан Юрійович. Від імені побратимів та усіх військових висловив співчуття родині військовий комісар Бобко Роман Олександрович.
Прозвучав Гімн Держави, яку Валерій Олександрович любив понад усе, відгриміли постріли, упали на домовину з глухим стуком сльози...
Громада попрощалася з героєм… Залишиться світла пам’ять, гіркий сум і вічний добрий спомин…
Герої не вмирають! Вічна слава! Вічна шана! Низький уклін!
Слава Україні!
